Разное

Казка про двох братів єгипетська: I. Франко. Коментар до перекладу Вступної уваги проф. Ж. Масперо до праці Єгипетські казки і казка про двох братів – Повість про двох братів — Вікіпедія

I. Франко. Коментар до перекладу Вступної уваги проф. Ж. Масперо до праці Єгипетські казки і казка про двох братів

Се, що тут перекладено, є початок прекрасного вступу проф. Масперо до єго збірки перекладів єгипетських казок (Les contes populaires de I’Egypte ancienne, traduits et commentes. Paris 1889, стор. I-VII). В свойім вступі проф. Масперо розбирає єгипетські казки головно з погляду на ті побутові подробиці із стороєгипетського житя, які містять ся в них. Для нашої ціли сей розбір менше цікавий, і для того ми, користуючи ся книжкою проф. Масперо для злагодження перекладу казки про двох братів на нашу мову, подаємо далі ті богаті порівнуючо-літературні сказівки, які дібрав до неі звісний фольклоріст Е.Коскен.

Казка про двох братів

І

Були собі раз два брати від одної матери і від одного батька. Старший звав ся Анупу, а молодший Бітіу. Анупу мав хату, мав жінку, а молодший був у него немов за слугу: шив одежу, ходив у поле за худобою, робив що було треба, рубав дрова, справляв усяку полеву роботу. А був сей молодший брат дуже добрий робітник, так що в цілім Єгипті не було йому рівні.

За такою роботою минуло чимало днів. Молодший брат ходив за волами по свойому звичаю день у день і що вечера вертав до дому двигаючи вязку всякого полевого зіля. Прийшовши до дому він ось що робив: клав зілє перед старшим братом, що сидів разом з жінкою, потім вечеряв, йів і пив і лягав спати в стайні обік своїх прекрасних волів. А коли на світі розвидніло ся і настав новий день і напечено хліба, він ставав перед старшим братом, діставав хліба, щоби мав що йісти в полі і гнав воли на пашу в поля. І коли отак він ішов за волами, вони говорили до него: «Там і там є добра паша!» Він слухав усе, що вони говорили і гнав йіх на ту добру пашу, якої вони собі бажали. Таким робом єго воли поробили ся дуже, дуже гарні і наплодили богато, богато телят.

А коли прийшла пора полевоі роботи, старший брат сказав йому: «При- лагодь нам запряг до ораня, бо отеє земля вийшла з під води і добра до ораня. Також винеси насіня на поле, бо завтра рано візьмемось до роботи». Так мовив старший брат. Молодший брат зробив усе так, як велів йому старший. Коли на світі засвитало і зробив ся другий день, вони пішли в поле з плугом; взяли ся до роботи і на серці було йім дуже, дуже весело, так що вони працювали не спочиваючи.

Минуло чимало днів після сього, вони все ще були в полі і працювали. Старший брат вислав молодшого мовлячи: «Бігай, принеси нам ще насіня з села». Молодший брат застав жінку свого старшого брата, як плела собі коси. Він мовив до неі: «Встань, дай міні насіня, щоб я біг швидко в поле, бо старший брат висилаючи мене сказав міні: «А не гай ся!» Вона сказала йому: «Іди, отвори шпіхлір і візьми що тобі треба, бо я боюсь, щоб міні коси не порозплітали ся». Молодий парубок пішов до стайні, взяв великий горнець, бо мав намір набрати богато зерна, насипав до него жита і ячменю і вийшов несучи горнець. Вона мовила до нього: «Чого се ти так богато набрав на плечі?» Він сказав йій: «Ячменю три міри, жита пять мір, пшениці пять мір, ось чого я набрав». Так він до неі. А вона обернула ся до него і мовить: «Справді, велика твоя сила! День у день бачу, який ти дужий!» І єі серце затріпало ся до него в любовному бажанню. Вона встала, зупинила його і мовила до него: «Ходи, спочиньмо разом годиночку! Коли міні се зробиш, я тобі справлю гарну одежу!» Молодий парубок розгнівав ся дуже, як полуднева пантера задля тих неподобних слів, що вона йому сказала, і вона дуже, дуже злякала ся. Він промовив до неі кажучи: «Алеж про бі, ти для мене як мати, а мій старший брат удержує мене! Ох, сеж страшенний гріх, те що ти міні сказала! Не говори міні сего ще раз і я не скажу сего ніякому чоловікови!» І він узяв мішок і пішов у поле. А коли прийшов там, де ждав його старший брат, вони взяли ся до роботи, щоби довести йійі до кінця.

А в вечірню пору, коли старший брат вернув до дому, а молодший брат ішов за волами з вязанкою всяких полевих трав і гнав худобу перед собою, щоб йійі загнати на спочинок до стайні, що була в селі, тоді жінка старшого брата побояла ся тих слів, що була наговорила. Вона взяла чорної саджі і поробила собі знаки, немов би йійі побив якийсь злочинець, щоби сказати мужови: «Се твій менший брат знасилував мене!» — коли єі муж верне вечером, як се діялось звичайно що дня. Ввійшовши в хату він застав жінку, як вона лежала і стогнала мов від насиля; вона не дала йому води вмити руки, як був звичай що дня, ані не засвітила світло перед ним, в хаті було зовсім темно, а вона лежала зовсім недужа. Муж промовив: “,А се хто говорив с тобою?» А вона відповіла йому: «Ніхто не говорив зі мною крім твойого меншого брата. Коли він прийшов набрати для тебе насіня і застав мене, як я сиділа самісінька, він сказав міні: «Ходи, спочиньмо разом годинку, пристрій своє волосе!» От таке він говорив до мене, та я й слухати не хотіла. «Чиж я не є для тебе як мати а твій старший брат не є для тебе як батько?» Так я мовила йому. Він злякав ся і побив мене, щоб я не говорила тобі про се. І коли ти даруєш йому житє, я вмру; аджеж бачиш, коли він прийде вечір, а я пожалувала ся тобі на єго негідні слова, то легко зрозуміти, що він зробить».

Старший брат розлютив ся як полуднева пантера, наострив ніж і взяв його в руку, а тоді сховав ся за дверима стайні, щоби вбити меншого брата, коли той прийде вечером, щоби позаганяти худобу до стайні. А коли сонце спочило і надійшов менший брат навантажений усякою травою, як мав звичай що дня, то корова, що йшла передом, входячи до стайні сказала свойому пастухови: «Ось тут твій старший брат сховав ся перед тобою з ножем, щоби тебе вбити; ратуй ся від него!» Коли він почув, що мовила корова, що йшла передом, а друга сказала йому те саме, він заглянув по під двері стайні і побачив ноги свойого старшого брата, що був схований за дверима з ножем в руці. Тоді він кинув вязанку на землю і пустив ся бігти що духу, а старший брат погнав ся за ним з ножем. Менший брат скрикнув до Фра-Гармакуіті (бога сонця) мовлячи: «Господи ласкавий, ти знаєш, чия правда, а чия кривда!» I Фра почув усі жалі і велів проявити ся величезній воді між ним і єго братом, а в воді було повно крокодилів, і один із братів стояв по однім боці а другий по другім. То старший брат два рази простяг руку до удару і два рази не вбив свого меншого брата — ось що він учинив! А менший брат обізвав ся до него з берега мовлячи: «Будь там аж до рана! Коли соняшний круг появиться, я буду говорити з тобою перед ним, щоби виявити правду, бо більше вже не буду з тобою ніколи, не буду вже в тій стороні, де ти будеш і піду в Долину Акаціі!»

1.

Коли на земли засвитало і зробив ся другий день, бо Фра-Гармакуіті підняв ся на небо, оба брати побачили один одного. Молодий парубок промовив до свойого старшого брата, кажучи: «І чого б бігти за мною, щоби мене вбити підступно, не вислухавши того, що мали сказати мойі уста! Аджеж я, будь що будь, твій менший брат! Адже ж ти у мене є замісто батька! Адже ж твоя жінка у мене є як мати! А хіба ж се не так було, коли ти вислав мене, щоб я приніс для нас насіння, що твоя жінка сказала до мене: «Ходи, проведімо разом годинку, положімо ся!» А перед тобою вона обернула се діло на другий бік». І він розповів старшому брату все, що зайшло між ним і єго жінкою. Він покляв ся на Фра-Гармакуіті і мовив: «А ти біг за мною, щоби мене вбити підступно! Ти сховав ся за дверима з ножем в руці, в засідці! який сором!» І він добув ножа, що ним утинав гиляки і відрізав собі член і кинув його в воду, де його пожер сом. Тоді він ослаб і зомлів. А старший брат дуже-дуже проклинав свою душу і стояв на місці ридаючи голосно, бо не знав як перейти на той беріг, де був єго менший брат, за-для крокодилів. Менший брат обізвав ся до него мовлячи: «Так, брате! Ти вдав ся в погане діло! Так то ти не пригадав собі ані одного доброго діла, ані одної прислуги, які я тобі вчинив! Ну, іди ж до дому, стережи собі сам своєі худоби, бо я не житиму більше в тім місці, де ти будеш, я піду в Долину Акаціі. Та ось що ти зроби для мене: коли дізнаєш ся, що зо мною стала ся якась пригода, прийди і подбай про мене. Бо я зачарую своє серце і положу його на вершку цвіту Акаціі, а коли зрубають Акацію а моє серце впаде на землю, ти прийди і знайди його. І хоча б ти шукав його й сім літ, не знеохочуй ся, а коли його знайдеш, вложи його до посудини з свіжою водою то я віджию знов і помщуся за лихо, яке міні зроблено. А ти пізнаєш, що зо мною щось стало ся, коли візьмеш збан пива в руку, а воно почне булькотати; тоді, коли се тобі покаже ся, не гай ся ані хвилини!» І за тим він пішов у Долину Акаціі, а єго старший брат вернув до дому, держачи ся рукою за голову, посиланий пилом. А прийшовши до дому він убив свою жінку, кинув йійі псам і жив у жалощах за своїм меншим братом.

ІІ

Богато днів прийшло після сього. Молодший брат пробував у Долині Акаціі і нікогісінько не було з ним. День він проводив полюючи звірів по горах, а вечером приходив спати під Акацією, що в вершку єі цвіту було зложене єго серце. А коли пройшло богато днів, він збудував своїми руками в Долині Акації дім з усякими вигодами, щоби в нім замешкати. Коли раз вийшов із дому, пострічались йому всі девять богів, що спішили кермувати долею свойого Єгипту. Девять богів промовили всі враз і сказали до нього: «Ей, Бітіу, бику девяти богів2, як же се ти живеш сам покинувши свій край задля жінки Анупу, твого старшого брата? Ну, жінка ся вбита і ти відплатив брату за все те зло, яке він зробив тобі. Йіх серце змилувало ся над ним дуже-дуже, і Фра-Гармакуіті промовив до Хнуму

3: «Ей-же, сотвори жінку для Бітіу, щоб він не жив отак самотою!» Хнуму зробив йому товаришку, щоб жила з ним, і вона була така вродлива красуня, що в цілому Єгипті не було такої, бо в ній були всі боги. Сім Гаторів4 прийшло, щоб йійі побачити і всі сказали одними устами: «Нехай йійі меч лобе!» Бітіу любив йійі дуже-дуже; коли рано виходив полювати для неі звірів а вона лишала ся дома, то говорив до неї: «Не виходи з хати, бо бою ся, щоб тебе Ніль не вхопив; я не міг би увільнити тебе від нього, бо я такаж жінка як і ти5, а моє серце спочиває на вершку Акації; та коли б хто інший крім мене найшов його, я буду бити ся з ним». Одним словом, він розповів йій усі своі тайни.

Після сего пройшло богато днів. Бітіу був на полюваню, як се було єго звичаєм день у день. Молода жінка вийшла з хати, щоби пройти ся попід Акацією, що росла обік хати. Аж ось Ніль побачив йійі і погнав ся за нею; вона кинула ся тікати від него і вбігла до хати. Ніль крикнув до Акаціі мовлячи: «Вона мусить бути моя!» Акація дала йому жмуток єі волося. Ніль поніс його до Єгипту і положив його в хаті пральник в фараонових. Запах від жмутка волося уділив ся фараоновій одежі; почали добивати ся у фараонових пральників мовлячі: «Запах дивних пахощів у одежах фараонових!» Почали добивати ся від них відповіді день у день, та вони не знали, як се стало ся. Та ось голова пральників фараонових вийшов на беріг, бо серце єго було дуже зажурене тими допитами, що йому роблено день у день. Він зупинив ся, спер ся на поручє, саме насупроти того жмутка волося, що був у воді. Він післав у низ одного слугу і сей приніс йому той жмуток переконавши ся, що він пахне дуже-дуже гарно, а голова заніс його Фараонови. Скликали магів-писарів фараонових, і ті сказали Фараонови: «Сей жмуток волося походить від дочки Фра-Гармакуіті, що має в собі суть усіх богів. Ти, кому підлягають чужі крайі, вишли післанців по всіх чужих краях шукати сеі дівчини, а з післанцем, що має йти в Долину Акаціі, нехай іде в супроводі богато людей». Єго Величество сказав: «Прекрасно, прекрасно те що ви сказали!» І виправлено післанців.

Минуло богато днів по тім. Люде, що були пішли по чужих землях, вернули ся і здали справозданє Єго Величеству. Тілько ті, що пішли в Долину Акаціі, не вернули. Бітіу повбивав йіх, а пустив лиш одного з поміж них, щоби заніс звістку Єго Величеству. Тоді Єго Величество вислав богато людей і рубачів а також людей з возами, щоби привезли дочку богів; з ними була одна жінка і нарадила йіх, як мають собі поступати. Отся жінка вернула до Єгипту з дочкою богів, і весь Єгипет урадував ся нею. Єго Величество полюбив йійі дуже-дуже, так що називав йійі своєю найлюбійшою жінкою. Він почав випитувати йійі, хто єі чоловік, а вона сказала Єго Величеству: «Зітніть Акацію і знівечте йійі!» Фараон післав людей і рубачів з сокирами, щоби зрубали Акацію. Вони відрубали цвіт, у котрому було серце Бітіу, і він упав трупом сеі самої лихої хвилини.

ІІІ

А коли на земли засвитало і зробив ся другий день після того як зрубано Акацію, стало ся так, що Анупу, старший брат Бітіу, прийшов до свойого дому і сів умивши собі руки. Йому подали збанок пива, а воно почало булькотати; подали йому другий збанок вина, і воно закаламутило ся. Тоді він узяв палицю і сандали на ноги, надів одежу, забрав оружє і помандрував у Долину Акації. Прибувши до палати свого меншого брата він побачив свого меншого брата простертого на долівці, неживого. Він заплакав переконавши ся, що єго менший брат лежить неживий; він пішов шукати серця свого меншого брата під Акацією, під котрою єго менший брат спав вечером. Три роки він шукав і не міг найти нічого. Вже почав ся четвертий рік, коли серце єго меншого брата забажало дістати ся до Єгипту і промовило: «Завтра піду» — так промовило єго серце6. А коли на землі засвитало і зробив ся другий день, Анупу пішов під Акацію і шукав увесь день; вечером він дернув роздивляючи ся довкола себе, щоби шукати на ново. І ось він побачив ямку, а коли заглянув у єі заглубленє, глянь, а там було серце єго меншого брата. Він приніс сиску повну свіжої води, поклав єго в нейі і мів, як се був єго звичай кождого дня. А коли настала ніч а серце нассало ся води, Бітіу стрепенув ся всім тілом і почав пильно вдивляти ся в свойого старшого брата, а потім забажав пити. Анупу, старший брат, підняв миску з свіжою водою, в котрій було серце єго меншого брата, сей папив ся, єго серце прийшло на своє місце і він зробив ся таким, як був уперед. Брат з братом обняли ся, кождий почав говорити до другого. Бітіу мовив до свого старшого брата: «Отеє я зроблю ся великим биком, що матиме на собі всі добрі знаки7; ніхто не пізнає мене тоді. А коли зійде сонце, ти сідай на мій хребет, а коли ми прибудемо на те місце, де є моя жінка, я йій відплачу ся за все зле, що вона зробила міні. Ти-ж веди мене до того міста, де живе Фараон, а він тобі надає всякого добра обсипле тебе золотом і сріблом за те, що ти привів йому мене, бо я буду великим чудом і весь край урадує ся мною. А потім ти йди собі до дому».

А коли на землі засвитало і зробив ся другий день, Бітіу перемінив ся в таку подобу, як був заповів, а його старший брат Анупу сів на його хребет зараз в ранці і прибув у те місто, де жив Фараон. Про него дали знати Єго Величеству, він його побачив і дуже-дуже врадував ся.

Справлено для него дуже-дуже пишну учту і Фараон мовив: «Се велике чудо зробило ся!» І радували ся всі в цілому Єгипті8. Старшому брату надавали золота і срібла і він запанував у свойій домівці. Фараон дав йому богато слуг, богато поля і полюбив його дуже-дуже, дужше ніж усіх людей у цілому Єгипті.

IV

Минуло чимало днів після сього. Одного разу бик увішов до гарему, дійшов до місця, де була улюблена і почав до неі говорити мовлячи: «А бачиш, я таки жию!» Вона мовила до нього: «А хтож ти такий?» Він мовив до неі: «Я — Бітіу! Ти намовила Фараона, щоби велів зрубати Акацію, під котрою була моя домівка, так щоб через те я не міг жити, аж бач, я таки жию, я перемінив ся в бика!» Улюблена дуже-дуже злякала ся тих слів, які сказав йій муж. Він вийшов з гарему, а Фараон прийшов провести з нею щасливий день. Вона обідала разом з Фараоном і Фараон був для неі дуже-дуже ласкавий. І вона мовила до Фараона: «Присягни ся міні на Бога, скажи: «Все що ти скажеш, я вислухаю для тебе!» Він заприсяг ся вислухати все що вона скаже, а вона сказала: «Дай міні зйісти печінку з отсего бика, він і так ніколи ні до чого доброго не здасть ся». Так вона сказала. Фараон дуже-дуже засумував ся тими єі словами, а его серце дуже-дуже заболіло. Та коли на землі засвитало і зробив ся другий день, відправлено великий празник з жертвами на честь бика, а тоді Фараон вислав одного з перших своїх прислужників, щоби казав зарізати бика. Та ось коли його зарізано і коли слуги несли його на плечах, він стрепенув ще раз карком, а з него приели дві краплі крови і впали на два великі ступні фараонові, одна з одного боку великоі брами фараоновоі а друга з другого боку. А з тих крапель крови виросли два великі персики9, оба незвичайно хороші. Пішли слуги і сказали Фараонови: «Велике чудо для Вашого Величества! Два великі персики виросли за ніч по обох боках великоі брами Вашого Величества». Фараон дуже сим утішив ся а з ним і увесь Єгипет, і Фараон звелів складати персикам жертви.

Минуло чимало днів після сього. Фараон вийшов за браму з лазурового каменя. На його шийі був вінок з ріжнородних квіток. Він йіхав на пурпуровім возі і вийшов із царської палати щоби побачити персики. Улюблена йіхала возом в парокінь обік Фараона. Фараон усів під одним персиком, улюблена сіла під другим. А коли вона сіла, персик почав говорити до своєї жінки: «А, зраднице! Я — Бітіу і живий на перекір тобі. Ти намовила Фараона, щоби велів зрубати Акацію, під котрою була моя домівка. Тоді я зробив ся биком, а ти знов казала мене вбити!»

Чимало днів пройшло після сього, коли улюблена знов обідала разом з Фараоном і коли Фараон був для неі ласкавий, вона сказала Фараонови: «Заприсягни міні на Бога і скажи: «Все що скаже моя улюблена, я вислухаю і сповню». «Говори!» Він вислухав усе, що вона сказала. Бона мовила: «Кажи зрубати оба персики і поробити з них гарні дошки!» Фараон вислухав усе, що вона сказала. А кілька день опісля Фараон вислав зручних столярів, щоби зрубали персики Фараонові. Жінка фараонова, улюблена, стояла при них і придивляла ся йіх роботі. В тім одна тріска скочила, влетіла в рот улюбленої, вона проковтнула йійі і зайшла в тяж. Столярі порізали персики, пообтісували колоди і зробили все, що вона хотіла.

Минуло чимало днів після сього, і вона привела на світ хлопчика. Пішли сказати Фараонови: «Вродив ся тобі хлопчик». Принесли його до Фараона, він надавав йому мамок і колисальниць. Радість запанувала по всім Єгипті. Почали святкувати день его уродин, почали надавати дітям его імя. Фараон любив його дуже-дуже і надав йому титул царевича короля Етіопіі (Каушу). А коли пройшло богато днів після сього, Фараон зробив його князем- наслідником усего Єгипту. А коли пройшло богато днів після сього і він пробув богато літ князем-наслідником усего Єгипту, Фараон полетів на небо10. Тоді Бітіу промовив: «Покличте міні найперших дорадників Фараонових, щоб я розповів йім усе, що було зо мною». Привели також его жінку і він почав свідчити против неі перед ними, і засуд йіх виконано. Тоді привели его старшого брата і він зробив його князем-наслідником усего Єгипту. Двацять літ він царював над Єгиптом, потім умер, а его старший брат став на его місце від самого дня его похорону. Скінчила ся в супокою отся книжка, коштом писаря-скарбника Каґабу при скарбі фараоновім, працею писаря Горі і писаря Еннани, наставника над книгами. Хто говорити ме про сю книжку, нехай Тот буде йому на поміч!

Переклад І. Франка

______________­______________­___________

1 Що се за Долина Акаціі — незвісно. 3 дальшого оповідання показує ся що ту долину уявляли собі Єгиптяне десь над Нілем, у незвісних верхівях тоі ріки; догадуються, що сімболічно се значить: долина мертвих або долина щасливих душ.

2 Се дивовижне прозвище вказує, що Бітіу вважає ся тут появою бога Озіріса, до якого часто прикладає ся ота назва і який після вірувань Єгиптян дізнавав також подібних пригод, як Бітіу в отсій казці.

3 Назва Хнуму значить дословно: творець; се було місцеве божество острова Елефантіни і краю коло першого Нілевого водоспаду.

4 Гатор — мітична істота жіноча, похожа не прецькі Гори або Ґраціі, на Фейі у романських та германських народів.

5 Натяк на те, що Бітіу був кастрат.

6 По єгипетському віруваню кождий член людського тіла жив своім особливим житєм. Серце вважало ся осередком тіла і головним органом житя і свідомости; по смерти чоловіка воно здавало Озірісови рахунок.

7 То значить, святим Апісом, уособленєм Озіріса, котрому Єгиптяне віддавали найвисшу честь.

8 Час між смертю одного Апіса а появою другого був часом загальної жалоби для цілого Єгипту; появленє нового Апіса було днем загальної радости, всенароднім празником.

9 Персик (Mimusops Schimperi) або абрікосове дерево було в старім Єгипті посвячене Озірісови.

10 Єгипетська офіціальна формула, значить умер.

Світ Казок: Казка про двох братів

      Було собі два брати — один багатий, а другий бідний. От якось і прийшли іменини у багатого брата. Так він позазивав повнісіньку хату людей, що і яблуку ніде упасти, а брата свого убогого та й не покликав. Думає собі так: «Хоч і брат він мені, але такий бідний та убогий, що як тільки в казці буває. Покличу його на йменини, а що ж то люди подумають, що я з жебраками знаюсь!»
А той бідний брат та й каже собі:
— Забув, мабуть, брат покликати мене, та дарма, я і так піду!
Та й пішов до брата в гості.
— Брате, — каже, — рідний! Хоч я не буду їсти й пити, а тільки надивлюся на твоє щастя та побажаю тобі ще більшого!
А багатий брат як закричить на нього:
— Мені не треба в моєму домі таких волоцюг, як ти. Забирайся до чорта!
Так стало досадно на душі бідному братові, то він і відказує:
— Дарма, як до чорта, то й піду, — як сказав так і пішов.
     

Іде та й іде. Аж бачить, стоїть водяний млин, а біля нього мірошник сидить. То він і питає в того мірошника:


— А скажіть, будьте-ласкаві, де тут є чорти?
— Так тут повна річка чортів цих клятих!
— Та що ви мені казки розказуєте?
— Як не віриш — то отут у кручу цю пригай — знайдеш! — одказав мірошник.

     

От, тоді бідняк плигнув у воду та й дивиться: коли стоїть хатка. Він увійшов у ту хату, а там нікого нема. Так він і заховався під припічок.
Коли це входить в хату здоровенний такий чортяка, ну точно як у тій казці про Цісареву доньку, далі — другий… третій…. і так багато їх насходилося та й почали хвалитися:
—  От ми так досадили мірошникові — усе розриваємо та й розриваємо йому греблю, а її поправити не важко: тільки треба назламувати дубців з усякого дерева та й замостити. Тоді вже ніщо не розірве греблі.
І довго вони ще так хвалилися, а потім порозходились.
     

От тоді тей чолов’яга виліз з-під припічка, вийшов з хати та й виплив знову наверх. Потім прийшов до мірошника та й каже:
— У вас тут усе греблю розрива щось чи що?
— Та еге ж, — одказує мірошник.
— А я знаю, чим її поправити.
— Ні, ми вже що не робили, так усе розрива.
— А як я поправлю, та уже ціла буде.
— Так ви тільки скажіть, як поправить, так вам пан за це багато грошей дасть.
От він і сказав. Греблю поправили, і вже ніхто її не розірве.
Пан за це дав бідному цілий віз червінців.
     

Як приїхав той додому, то послав свого маленького хлопця до багатого брата по кружку, щоб міряти гроші, бо своєї у них не було.
— Що вони будуть міряти? — питається багатій у хлопця.
— Та я й не знаю сам! — одказав останній.
От тоді багатий брат вимазав усередині кружку медом, щоб пристало те, що мірятимуть, та й оддав малому.
Убогий брат поміряв червінці та й оддав кружку назад багатому. Той глянув у кружку, коли ж там пристав один червінець.
Він так і спеснув руками:
— Тепер уже брат буде багатшим за мене!
Та й пішов до нього.
— Де ти стільки грошей набрав? — питається.
То він і розповів усе, як було.
     

Тоді сам багатій пішов до тієї кручі, та й плигнув у воду. Коли й побачив хату, як казав бідняк. От тоді увійшов до неї та й сховався під припічком.
Коли це посходилися чорти, та й балакають:
— Тепер уже не можна розірвать греблю нам — замощено дубцями з усякого дерева. Та хто ж воно довідався про це? Може, тут у нас хто слуха, що ми розказуємо? Ану пошукаємо!
У багатого і пішов мороз поза спиною. А чорти дуже чують духом, так скоро й знайшли його. І розірвали на шматки.

Сподобалася повчальна казка? Прочитати схожу можна тут. 

Казка про двох братів — народна казка – читати онлайн

G
  • Головна
  • Павло Глазовий
    • Біографія
    • Біографія (коротко)
    • Гуморески про жінок
    • Гуморески про кумів
    • Гуморески для дітей
  • Остап Вишня
    • Біографія
    • Біографія (коротко)
    • Мисливські усмішки
  • Віршовані Гуморески
    • Дмитро Білоус вірші та гуморески
      • Біографія
    • Степан Олійник Гуморески
      • Біографія
      • Вірші для дітей
    • Степан Руданський Гуморески, байки, вірші
      • Біографія
      • Біографія (коротко)
      • Прислів`я та Приказки
      • Пісні
  • Гуморески у прозі
    • Жартівливий словник
  • Казки
    • Українські народні
    • Казки про тварин
    • Казки та оповідання про друзів і дружбу
    • Казки та оповідання про осінь
    • Збірки казок
    • “Коли ще звірі говорили” – Іван Франко
  • Байки
    • Леонід Глібов
      • Біографія Леоніда Глібова
      • Цікаві факти з життя
      • Байки для дітей
      • Вірші
      • Акровірші
    • Іван Крилов
      • Іван Крилов біографія
    • Езоп
      • Езоп біографія
    • Байки Бувальщини
    • Українські байки у віршах
    • Українські байки у прозі
  • Вірші
    • Вірші про Україну
    • Ліна Костенко вірші
    • Вірші про маму
    • Вірші до свята мами
    • Стихи маме к празднику 8 марта
    • Вірші Леоніда Глібова
    • Дмитро Павличко вірші
      • Вірші для дітей
    • Вірші Тараса Шевченка для дітей
  • Прислів`я та Приказки
    • Прислів’я та приказки про мову
    • Прислів’я та приказки про рідний край
    • Прислів’я та приказки про працю
    • Прислів`я та приказки про добро
    • Прислів’я та приказки про воду
    • Прислів’я та приказки про Україну
    • Прислів’я та приказки про здоров’я
    • Прислів’я та приказки про дружбу
    • Прислів’я та приказки про книгу Українською
  • Павло Глазовий гуморески
    • Біографія (повний опис)
    • Біографія (коротко)
    • Гуморески про жінок
    • Гуморески про кумів
    • Гуморески для дітей
  • Остап Вишня гуморески
    • Біографія
    • Біографія (коротко)
    • Моя автобіографія
    • Моя автобіографія скорочено
    • Мисливські усмішки
    • Цікаві факти з життя
    • Хронологічна таблиця
  • Леонід Глібов байки
    • Біографія
    • Цікаві факти з життя
    • Вірші
    • Байки для дітей
    • Акровірші
    • Інша література
  • Віршовані Гуморески
    • Дмитро Білоус
    • Степан Олійник
    • Степан Руданський
  • Гуморески у прозі
    • Жартівливий словник
  • Дмитро Білоус гуморески
    • Біографія
  • Степан Олійник Гуморески
    • Біографія
    • Вірші для дітей – Степан Олійник
  • Степан Руданський Гуморески
    • Біографія (повний опис)
    • Біографія (коротко)
    • Пісні
    • Прислів`я та Приказки
  • Байки
    • Леонід Глібов
      • Леонід Глібов біографія
      • Цікаві факти з життя
      • Акровірші
    • Іван Крилов байки
      • Іван Крилов біографія
    • Байки Езопа
      • Езоп біографія
    • Байки Бувальщини
    • Байки у віршах
    • Байки у прозі
  • Вірші
    • Вірші Ліна Костенко
    • Вірші про Україну
    • Вірші про маму
    • Вірші Леоніда Глібова
    • Акровірші Леонід Глібов
    • Вірші до свята мами
    • Вірші Тараса Шевченка для дітей
    • Вірші Дмитро Білоус
    • Вірші Дмитро Павличко
    • Вірші Петро Ребро
    • Гумористичні вірші для дітей – Степан Олійник
  • Казки для дітей
    • Казки про тварин для дітей
    • Казки та оповідання про друзів і дружбу
    • “Коли ще звірі говорили” – Іван Франко збірка казок
    • Казки та оповідання про осінь
    • Збірки казок
  • Прислів`я та Приказки
    • Прислів’я та приказки про мову
    • Прислів’я та приказки про книгу
    • Прислів’я та приказки про працю
    • Прислів’я та приказки про дружбу
    • Прислів’я та приказки про воду
    • Прислів’я та приказки про рідний край
    • Прислів’я та приказки про здоров’я
  • Загадки
  • Інша література
  • Павло Глазовий гуморески
    • Біографія (повний опис)
    • Біографія (коротко)
    • Гуморески про жінок
    • Гуморески про кумів
    • Гуморески для дітей
  • Остап Вишня гуморески
    • Біографія
    • Біографія (коротко)
    • Моя автобіографія
    • Моя автобіографія скорочено
    • Мисливські усмішки
    • Цікаві факти з життя
    • Хронологічна таблиця
  • Леонід Глібов байки
    • Біографія
    • Цікаві факти з життя
    • Вірші
    • Байки для дітей
    • Акровірші
    • Інша література
  • Віршовані Гуморески
    • Дмитро Білоус
    • Степан Олійник
    • Степан Руданський
  • Гуморески у прозі
    • Жартівливий словник
  • Дмитро Білоус гуморески
    • Біографія
  • Степан Олійник Гуморески
    • Біографія
    • Вірші для дітей – Степан Олійник
  • Степан Руданський Гуморески
    • Біографія (повний опис)
    • Біографія (коротко)
    • Пісні
    • Прислів`я та Приказки
  • Байки
    • Леонід Глібов
    • Іван Крилов байки
    • Байки Езопа
    • Байки Бувальщини
    • Байки у віршах
    • Байки у прозі
  • Вірші
    • Вірші Ліна Костенко
    • Вірші про Україну
    • Вірші про маму
    • Вірші Леоніда Глібова
    • Акровірші Леонід Глібов
    • Вірші до свята мами
    • Вірші Тараса Шевченка для дітей
    • Вірші Дмитро Білоус
    • Вірші Дмитро Павличко
    • Вірші Петро Ребро
    • Гумористичні вірші для дітей – Степан Олійник
  • Казки для дітей
    • Казки про тварин для дітей
    • Казки та оповідання про друзів і дружбу
    • “Коли ще звірі говорили” – Іван Франко збірка казок
    • Казки та оповідання про осінь
    • Збірки казок
  • Прислів`я та Приказки
    • Прислів’я та приказки про мову
    • Прислів’я та приказки про книгу
    • Прислів’я та приказки про працю
    • Прислів’я та приказки про дружбу
    • Прислів’я та приказки про воду
    • Прислів’я та приказки про рідний край
    • Прислів’я та приказки про здоров’я

Казка про двох братів — Українська народна казка

Було собі два брати: один дуже багатий, а другий бідний. Та ще так було, що багач і жінку собі взяв багату, то ще й дужче збагатів, а бідний з бідною оженився й так став бідувати, що й сказати не можна.

У багатого щодня музики грають, мов на свято, а в бідного навіть світла нема в каганці.

У багатого одним один син, а в бідного аж четверо, і всіх треба нагодувати та напоїть.

У багатого і наймити, й наймички — усіх хлібом годує, а бідного й молотить до себе не пускає.

Сидять раз бідний брат із своєю жінкою, радяться, де б його хліба заробить хоч трохи. От жінка й каже йому:

— Що ж, чоловіче, у тебе брат багатий, піди до його та попросись хоч молотить, бо вже останні скоринки доїдаємо.

— Ну, то що ж, піду.

Приходить до воріт, а брат саме надворі був. Як побачив, що бідняк іде, так і побіг до нього.

— Чого тобі? — питається. — Хочеш, може, щоб з мене люди отак, як з тебе, сміялись?

— За що ж вони, брате, будуть сміятись? За те, що я бідний, а ти багатий? Я ж твій брат.

— То що з того, як брат? Мені брати — не такі, як ти, а такі, як я.

— Ой, брате, брате, змилуйся! Пусти мене до себе хоч на шматок хліба заробить!

— Ні, — каже брат, — ніяково мені із старцями знатись.

— Ну, коли тобі соромно, не зви мене братом, а зви хоч наймитом.

— Ні, — каже, — всі знають, що ти мій брат.

— Ну, коли найнять не хочеш, дай хоч мішечок хліба, бо вдома діти голодні сидять. Останнє доїдаємо.

— Ні, брате, не дам. Я що для тебе то надбав. Іди собі, зароби десь-інде, а до мене не ходи.

Грюкнув хвірткою та й пішов. Зостався бідний брат коло воріт, подумав: «Ой лишенько, до ж та правда? Ну, вже бог з тобою, брате!» Насунув шапку та й пішов додому.

А жінка дожидає.

— Підождіть, — каже, — дітки, пішов батько до дядька та принесе борошна. Я напечу хлібця — будете їсти.

Коли це зирк — іде чоловік, а сльози з очей, мов горох, так і котяться.

— Ну що, чоловіче, заробив? Тепереньки будемо їсти… — А сама як заплаче, як заголосить.

— Цить, жінко, не плач! — умовляв чоловік. — Ось піду в город, там щось зароблю…

— А що ж тобі брат сказав?

— Та який він мені брат? Він зі мною й знатись не хоче.

— Ти ж би хоч за наймита йому став…

— Та й за наймита но бере, каже, усі знають, що я його брат.

— Ну, чекай, це йому колись ще боком вийде! Іди ж таки в город, чи не заробиш хоч яку копійчину.

Зібрала те, що не доїли вранці, дала дітям повечеряти, а самі дивляться на них та плачуть, бо їсти нічого.

Поклала жінка діток спати, сама теж лягла. А чоловік, сердега, не знав, що робити, чи лягати, чи зараз у город іти, бо вже як прокинуться діти, то до хочош бори, а їх нагодуй.

— Ну, що ж, чоловіче, сидиш, чом не лягаєш?

— Та й що з того, як ляжу? Де моя торбина?

— Навіщо тобі?

— Піду. А ти прогодуй діток, як сама вже знаєш, поки я прийду з города.

Узяв торбину й пішов.

Прийшов у город і найнявся до купця жито, чи що, пересипать. Поробив у купця тижнів зо три, заробив карбованців з тридцять грошей. «Ну, — каже, — хоч не дурно старавсь, буде на харч». Пішов на базар, купив солі, купив хліба, купив сала — карбованців п’яти як не було. «Аз цими, — каже, — піду додому, хай жінка бачить, що не дурно робив».

Приходить у своє село. Йде повз братову хату, а в його дворі гамір такий, що аж луна по селу йде.

Підійшов до воріт, одчинив хвіртку, аж там музики грають, гості гопака вибивають. «Оце так. А у рідного брата й світла нема в хаті. Ну, бог з ним, нехай собі тішиться». Приходить до своєї хати, стукає у двері. Жінка схопилась та до дверей:

— Хто такий?

— Твій чоловік.

Одчинила.

— Ох, — каже, — добре, що ти додому прийшов!

Ввійшов у хату — діти сплять: яке на лаві, яке на почі, яке в запічку під рядниною загорнулось. Тільки почули, що батько прийшов, так усі й посхоплювались.

Той каже:

— Тату, дай хліба!

Той:

— Дай, тату, сала, дай сала!

Розв’язав торбину. Як допалися діти, мов та сарана: той за сало, той за паляницю; той на печі, той на причіпку, той на полу — сидять, їдять.

— Ну, а це ж тобі, жінко, гостинець. — Виймає двадцять п’ять карбованців, дає. Жінка як побачила, то аж затрусилась, бо відколи заміж вийшла, в неї стільки не було. Повкладали дітей спать і самі полягали. Вранці жінка й каже:

— Ну, чоловіченьку, в нас тепер грошенята є, іди ж зараз у город, купи хліба, купи солі, купи мені чоботи або й собі купи, щоб з нас хоч люди не так сміялись.

— Добре, піду.

Пішов.

Приходить у город. Іде вулицею, коли дивиться — стоїть купа людей і щось гуторять. «Ану лиш подивлюся, що там таке». Доходить до цієї купи, питається в чоловіка:

— Що тут таке, дядьку?

— Та це волоцюгу продають.

— Якого волоцюгу?

— Здасться, подушного чи боргу панові не заплатив… Оце мандрував цілий год, то його спіймали та в тюрмах з год продержали, а зараз продають: хто внесе за нього гроші — двадцять п’ять карбованців, той до себе й візьме його… і він ужо одробить ті гроші, що за нього заплачено.

— Чом же ви, дядьку, не візьмете?

— А куди я візьму? Хіба можна до себе такого волоцюгу принімать? Ось піди подивись, який стоїть.

Просунувсь чоловік у купу, бачить — стоїть здоровий парубок і налигачем руки назад зв’язані, а урядники вигукують:

— Хто дасть двадцять п’ять карбованців за цього парубка — нехай бере його до себе, — він ці гроші одробить.

Парубок стоїть понурившись і каже:

— Візьміть мене, люди добрі, хто в бога вірує, я тому гроші о дроблю, ще й з лишком.

Біднякові шкода стало парубка. «Ану, що буде — візьму його та викуплю: вдвох робитимем — чи не луччий піде заробіток». Пропхавсь аж до урядників та й питається:

— А на скільки год цей парубок продається?

— На один рік.

— А там?

— А там як він сам схоче: схоче — служитиме ще, а не схоче — одійде от тебе — тоді він уже вільний буде.

Вийняв чоловік гроші, оддав:

— Так нате ж вам за нього двадцять п’ять карбованців!

Взяли урядники гроші, записали, кому парубка здали на поруки. Чоловік розв’язав йому руки:

— Ходім, небоже.

Парубок уклонивсь йому:

— Спасибі вам, — каже, — дядечку, що ви мене викупили!

Пішли. Веде його бідний у своє село та дорогою зажуривсь.

Парубок і питається:

— Чого ви, дядьку, журитесь?

— Ні, — каже, — я не журюсь.

— Ні, таки журитесь.

— Чого ж мені журитися?

— А того, що ви мене викупили, та ще й волоцюгу!

— Еге, сину, це правда. А ти знаєш, небоже, що в мене тільки й було що двадцять п’ять карбованців, — та за останні я тебе й викупив.

— Ну, дядьку, не журіться.

Прийшли додому. Жінка дивиться у вікно — дума собі: «Кого це він веде з собою?»

Ввійшли в хату:

— Ось, — каже, — на тобі, жінко, купив.

— Що купив?

— Та ось дивись, якого парубчака!

— Та невже ж? — а сама в сльози: — Що ти наробив? Самим нічого їсти, діти з голоду пухнуть.

А парубок сів на лаві та й каже:

— Не лайтеся, дядино, не журіться. Спасибі вашому чоловікову, що він мене викупив, а я ваші гроші вам хутко одроблю. Ще так, що й хліб будете за мною їсти.

Посидів трошки, посидів:

— А що, дядино, чи у вас є що вечеряти?

— Де ж воно візьметься, хіба ж ви не бачите, що в нас горщиків немає — не знаємо, у чім що варити.

Посидів парубок та й вийшов з хати. Коли трохи згодом стукає у двері:

— Дядино, одчиніть.

Одчинив бідний хату.

— А нате лиш, дядьку, оце дітям вечерю приніс.

Коли туди — аж він повні приполи усяко-кого харчу держить. Як почули діти про вечерю, так не дали йому й на стіл покласти: хто за сало, хто за паляницю; хто на піч, а хто в запічок…

Уже й дядина трошки не та стала, одсердилася:

— Спасибі тобі, парубче.

— Ні за що, дядино, дякувати. Сідайте ось — повечеряємо вкупі.

Сіли й повечеряли гуртом, полягали спати.

Вранці встали:

— А що, дядьку, будемо робити? Треба щось подумати, а то без діла буцімто ніяково.

— Та що ж його робить?

— Як нема хазяйства, то давайте хоч горожу плестимем коло двору.

— Так хворосту нема.

— Ну, так завтра буде й хворост.

— Так нема ж грошей.

— Та й гроші завтра будуть. А хто це, дядьку, поряд з вами живе?

— Не питай, небоже.

— А що таке?

— Це, — каже, — брат мій живе, — а сам аж здригнув.

— Такий багатий, та вам нічого не дає?

— Та він і хвіртку зачиняв, не те щоб дати.

— Отакі багаті брати? Е, підождіть, дядьку, він колись ще даватиме.

Побалакали собі й пішли в хату. Тепер уже сіли вечеряти не за голий стіл, уже щось було на столі. Полягали спать. Як уже дядько з дядиною поснули добре, парубок нищечком устав, вийшов з хати, причинив за собою двері, пішов просто до пана, що його в тюрму запроторив. Заліз до нього в комору, розбив скриню з грішми… «Не твоє, — каже, — беру, а своє, зароблене, бо ти мене обшахрував, ще й у тюрму вкинув».

Набрав у кишеню грошей і пішов. Пробрався нищечком у хату, ліг. Вранці встали, поснідали. Парубок посидів, посидів, а тоді виймає з кишені півсотні карбованців:

— А нате лиш, дядьку, оце вам за те, що мене викупили.

Далі виймає ще півсотні.

— А це вам, дядино, щоб не сварилися із своїм чоловіком за те, що мене викупив.

Як побачила жінка гроші, аж у пояс йому вклонилася:

— Спасибі ж тобі, мій голубчику!

Та раз, та вдруге — вже не знає, що й робити… А дядько тільки плечима здвига та по хаті бігає.

— Ну, — каже парубок, — тепер їдемо в город та купимо, чого треба в хазяйстві.

Поїхали в город. Купили

Читати онлайн українську народну казку про двох братів та сорок розбійників

Про двох братів та сорок розбійників (українська народна казка) Були собі на світі два брати: один бідний, а другий багатий. У багатого всього вдосталь – і поля і худоби, а в бідного того поля – на заячий скік, а діток купа.

От не стало у бідного хліба. Бідував він, бідував, терпів, терпів; діти плачуть, їсти просять. Узяв він торбинку та й пішов до багатого брата просити хліба.

– Дай,– каже,– братику, хоч трохи борошна чи якого зерна. Нема чого їсти, діти з голоду плачуть.

– Еге,– каже багатий брат,– чого б це я мав тобі дурно хліб давати? На всіх старців не настачишся!

– Та я тобі відроблю,– каже бідний.

– Що ж,– каже брат,– от піди до лісу та нарубай дров, я вже дам тобі трохи хліба.

Мусив бідний згодитись. «Хай вже до вечора діти поплачуть,– думав,– а ввечері я хліба принесу».

Взяв у брата сокиру та й пішов у ліс.

Ішов, ішов лісом та й зайшов до дикого урвища. Коли це чує – коні тупотять, хтось лісом їде. «Хто його зна, що то за люди?» – та й поліз на дерево і приховався там.

Дивиться – виїжджають на галявинку сорок чоловік та всі із зброєю. Під’їхали до урвища. Коли це бачить він – в урвищі якісь дверці непомітні. От підійшли вони до тих дверець, старший і каже:

– Двері, відімкніться! – двері й відімкнулися, й вони пішли туди, в гору.

Пождав, пождав бідний чоловік якийсь час, коли це виходять вони знов і сідають на коней. Ото, як усі посідали, останній вийшов з дверець і каже:

– Двері, замкніться! – і двері замкнулися, а вони поїхали.

От, як не стало їх видно, чоловік із дерева зліз та до дверей. Підійшов і каже:

– Двері, відімкніться!

Двері й відчинилися. Увійшов він у печеру. А там так гарно всередині, мов у палаці. Стіни муровані, попід стінами лави, килимами вкриті, на стінах різна зброя розвішана – шаблі та ятагани, та все золотом та самоцвітами прикрашені. А біля печі засіки, білими скатерками понакривані.

Ходить чоловік, дивується. «Е,– думає,– це ж тут розбійники живуть!» Підійшов він до тих засік, розкрив одну – а там мідні гроші, розкрив другу – там срібні гроші, розкрив третю – там золоті гроші!

– Наберу собі в торбинку золота,– каже чоловік,– тут його такого, що й не знати буде!

От набрав він золота повну торбинку та й ходу з печери. Вийшов і каже:

– Двері, замкніться! – вони й замкнулися.

Пішов він тоді, дровець нарубав, приносить

до брата.

– На,– каже,– брате, дрова та сокиру!

– Давай же твою торбинку,– каже брат,– насиплю тобі борошна трохи.

– Та вже без твого борошна обійдуся!

І пішов додому. Багатий дивується,– з чого це він загордився, що вже й від борошна відмовляється?

А бідний пішов купив хліба, сала, різних наїдків і приніс додому. Діти радіють, їдять, а жінка питає:

– Де це ти, чоловіче, стільки грошей дістав?

Він їй і розповів про все.

От невдовзі після того каже чоловік жінці:

– Купимо пару волів, та візьму я грошей і поїду у Крим. Привезу солі, риби, ще дечого куплю, то й житимем в достатку.

Ото так і зробили. Поїхав чоловік, а жінка зосталася з дітьми.

А багатий брат все дивується – де бідний гроші взяв, що воли купив та у Крим поїхав? Йому б радіти за бідного брата, а його тільки завидки беруть.

Повертається бідний брат з Криму, приганяє дванадцять пар волів: шість возів солі та шість риби. Продав сіль та рибу, накупив жінці й ді-тям усього, що треба,– живуть, не тужать. От настало свято, бідний брат і каже жінці:

– Покличмо, жінко, брата мого до себе в гості, може, він не погордує тепер нами. Бо відколи я женився, не був у мене брат і за порогом, не то у гостях.

Покликали вони брата. А він хоч і заздрить, і злоститься, та думає собі: «Піду до них, може, хоч дізнаюся, з чого це вони так забагатіли?»

Прийшов, посідали за стіл. Багатий і каже:

– Скажи мені, будь ласка, брате, як ти забагатів?

– Е,– каже бідний,– то мені вже так пощастило. Ото як пішов я тоді до лісу по дрова, то надибав на печеру, де живуть розбійники. Я туди зайшов, а там грошей аж три засіки: одна засіка з мідними грішми, друга з срібними, третя з золотими. То я трохи золота набрав у торбинку, бо в них його стільки, що вони з того не збідніють. А я з того золота й забагатів.

Багатий брат і питає:

– А скажи мені, братику, де ж ота печера? Та невже ж отак вільно туди ввійти можна?

Брат йому й каже:

– Чи знаєш ти, брате, таке урвище серед лісу? В тому урвищі й є двері тої печери:

– А як ти відчинив?

– А так,– каже брат.– Я сказав: «Двері, відчиніться!» – то вони відчинилися. А як сказав: «Двері, замкніться!» –то вони й зачинились.

Ото погулявши, побалакавши, розпрощалися. Пішов багатий брат додому. Цілу ніч не спав, усе мішки збирав та готував вози, а вдосвіта запріг дванадцять пар волів і поїхав у ліс, щоб усе разом забрати.

Приїхав він туди, де брат казав,– аж воно так і в все: урвище, і двері в ньому, і нікого ніде нема. От він позавертав воли, пішов до дверей і каже:

– Двері, одчиніться!

Двері одчинилися. Увійшов він до печери і не знав: на що дивитися та що брати? Кинувся зразу до грошей, насипав їх повні мішки: шість мішків мідних грошей, та шість мішків срібних, та шість золотих. Повиносив з печери, поклав на вози, а сам думав:

«Заберу ще й оту зброю коштовну, золотом та самоцвітами прикрашену!»

Вбіг знову до печери, став на лавку та й схопився за одну шаблю, щоб із стіни зняти. Коли це – грюк! – двері зачинилися, і він зостався в печері. Кинувся до дверей, каже:

– Двері, одчиніться! Двері, одчиніться!

А двері не одчиняються. Почав він тою шаблею двері рубати – не бере! Хоч плач, хоч кричи – нічого не поможеться…

Минув день, настав вечір. Приїхали до печери сорок розбійників. Дивляться – стоять дванадцять пар волів, на возах мішки з грішми.

– Гей, браття,– отаман каже,– хтось у нас у печері хазяйнує! Ану, двері, одчиніться!

І двері одчинилися, вони туди. Побачили багатія-ненажеру і зарубали його.

Так і пропав багатий брат. А бідний брат з жінкою та дітками живуть собі й досі у щасті і достатку.

“Два брати” — народна казка – читати онлайн

Казка мовиться про двох братів. Старшого звали Василем, а молодшого — Михайлом. Старший брат дуже був заможний, жив у великих достатках. Молодший — навпаки.

У молодшого брата і дітей ціла купа була і бідність велика. Ходив молодший брат по різних заробітках і ледве міг з дня на день діточок прогодувати.

Хоч брати жили зовсім недалеко один від одного, та зв’язку між ними майже ніякого не було. «А що мені йти до бідняка? Він ледве сам живе, не то, щоб мене пригощав», — думав багатий брат. «А що мені йти до багача, коли він такий скупий, як нещастя?» — думав не раз бідний брат.

— То така скупа душа, що противно й згадувати, — говорили в селі про старшого брата.

Була тверда зима. Літом ще як-так минав день. А зимою — то вже зовсім погано жилося у бідного брата. Біда була не тільки з харчуванням, але й холод мучив сім’ю.

Одного дня зібрався молодший брат і пішов з санчатами у ліс. «Приволочу хоч трохи хмизу, щоб було чим хату розігріти, а то дітвора зовсім перестине», — думав по дорозі Михайло.

Наволочив повні санчата сухого ріща і рушив додому. Аж тут бачить — у одному невеликому зворі сидять якісь люди і гріються біля вогнища. «Що це за люди? — думав собі Михайло. — Піду я до них та хоч трохи зігріюся, а то вже зовсім перемерз». Підійшов, поздоровкався.

— А що ти, чоловіче добрий, сюди заблукав? Що тобі треба? — озвався один, що здавався нібито старшим.

Тут Михайло розповів про свою біду, про своє горе. Поскаржився, як йому важко живеться. Нема за що діточок приодягти, дров купити. Діти мерзнуть голі, голодні…

— Оце дійсно біда, чоловіче добрий, що тобі так важко живеться, — озвався незнайомець. — Бачу я твою щирість і добросердечність, тож принеси з дому відро, чи якусь іншу посудину та набери собі цього вугілля, то хоч хату нагрієш.

— Що ж! Нехай буде! — погодився Михайло і побіг додому за відром.

«Дивні це люди, — думав по дорозі Михайло. — Це напевно якісь мандрівники або опришки».

Прибіг додому, найшов якесь старе, полатане відро і гайда знову у ліс. Підходить до вогнища, а тут замість дванадцяти чоловік уже тільки один сидить. Узяв цей незнайомець якусь лопатку і наклав Михайлові у відро повно розжареного вугілля.

— Неси, неборе, та

Читати онлайн турецьку казку про двох братів

Два брати (турецька казка)Було таке чи й не було, а були собі два брати. Сталося так, що батько й мати в них померли, ото й ділять брати спадщину навпіл. Ну, та й, як відомо, один брат – старший, а другий – менший. І той, що менший,– трохи дурненький. Старший брат дав своїй батьківщині розумну раду: купив крамницю й розбагатів. А менший доти байдики бив, поки проциндрив усе до шага. Ото й іде менший брат до старшого та й просить:

– Дай мені, брате, трохи грошей.

Той дав йому п’ять курушів.

Знову йде менший брат і знову просить – мало не щодня. Остогидло старшому братові щодня давати свою копійку такому недбайлові, і, щоб десь подітися від меншого брата, старший надумав покинути своє місто: продав крамницю, взяв скількись там майна й сідає на корабель.

А саме в цей день у меншого брата в кишені ані гроша, а в роті й крихти не було. Певна річ – іде він до старшого брата, тільки ж дивиться: в крамниці вже інший господар. Питається менший брат, а йому й одказують, що його старший брат виїхав до Єгипту.

Тоді менший брат чимчикує до пристані, розпитує, котрий корабель поїде в Єгипет, та й, примовляючи: «Хіба б то я його не розшукав!», сідає в гущі людей і чекає, поки настане час від’їзду. Аж ось піднімають вітрила й корабель пливе.

Задоволений старший брат промовляє: «Нарешті я пливу в Єгипет»,– і виходить до людей. Побачив його менший брат та так і кинувся до нього:

– О, бач! Старший брат знайшовся!

«От морока!– думає старший брат.– Нікуди від нього не дінешся, доведеться разом їхати!»

От і їдуть. А прибувши в Єгипет, старший брат і вирішує: «Треба все-таки від нього якось утекти». От і каже:

– Ти, братуню, стій тут, а я піду найму коней – сядемо та й поїдемо.

Та як пішов, то й нема. Ждав-ждав менший брат, але таки здогадався: «Це

ж він од мене втік!» Ото й рушає в дорогу сам.

Довго чи недовго йшов, долинами та ярами, підгір’ями та міжгір’ями, аж прибився до однієї гори. Дивиться: сидять троє дядьків та й сперечаються.

– Що ви тут, люди добрі, робите?– питає їх менший брат, а ті й відповідають:

– Нас оце троє братів. Батько вмер, а нам лишив батьківщину: шапку, канчук та килимок. Коли хто надіне шапку – ніхто його не побачить, а коли сісти на килимок та вдарити канчуком – то полетиш куди заманеться. От ми й сперечаємося, кому що взяти.

– Принесіть-но мені лозину, я зроблю стрілу й пущу її. Хто перший принесе мені її, тому й дістанеться все.

Приносять брати лозину, парубок робить лук та стрілу, випускає її, й троє братів щодуху біжать по неї. (

Хай вони собі біжать, а парубок тим часом надягає шапку й сідає на килимок. Тільки вдарив по ньому канчуком, як килимок обзивається:

– Наказуй!

– Вези мене туди, де тепер мій старший брат!

Не встиг він і озирнутися, а вже в іншому краї.

Ходить собі, роздивляється, прислухається, коли чує, якийсь чоловік репетує:

– Чи не дізнається хто, куди ходить опівночі донька падишаха? Коли хто

дізнається, то падишах віддасть її тому за дружину, а не дізнається – одрубає голову. Парубок і каже:

– Далебі, дізнаюся!

От і ведуть його до падишаха.

Увечері падишах звелів покласти юнака в доччиній кімнаті. Вночі приходить дочка й лягає у свою постіль, але юнак не спить, стежить за нею. Минає година, друга, дівчина встає, підходить до нього і заганяє йому в ногу голку. Та хлопець мовчить.

– Еге! Та він заснув!– радіє вона, бере в руки свічку й виходить із кімнати.

Але хлопець за нею, вибігає за двері, і що ж він бачить: стоїть арап, на голові у нього великий золотий таріль, а на ньому сидить падишахівна. Тоді юнак надягає хутчій чарівну шапку, підстрибнув і теж примощується на тарелі,– мовляв, чого б це я ходив пішки! Але таріль починає трястися, а арап гніватися:

– Пані, що це з вами сьогодні робиться? Ви мені здаєтеся надміру важкою, я ж собі шию зламаю.

– Та що ти! Я сьогодні така сама, як і кожнісінького вечора.

Що робити арапові – несе. Аж це входять вони в сад. А там всі дерева із золота й коштовного каміння. Парубок виламав собі гілку й засунув у кишеню, та тільки дерева як заголосять: «Син людини глумиться з наших душ!»

– Далебі ж, пані, з нами нині щось дивне робиться!– скаржиться арап.

– Сьогодні увечері в мою кімнату поклали одного гирявого парубка. Чи то не його дух занесли ми сюди?

Йдуть вони далі й приходять ще в один сад. Тут всі дерева зі срібла та діамантів. Юнак виламує ще одну гілку й кладе собі в кишеню.

Та ось застогнали земля й небо. Дерева ж закричали: «Людський син поглумився з наших душ!»

Арап вже нічого й не каже, несе далі. Так вони дісталися до моста. Юнак стрибає додолу, відламує шматок мосту й кладе у кишеню. Коли це все довкола повниться дзвоном і лунають зойки: «Людський син глумиться з наших душ!»

Арап із дівчиною підходять до палацу, а юнак за ними. Аж бачить: дівчину зустрічають рабині, вилаштувавшись у два ряди. Вона сходить на землю, перед нею ставлять черевички, вишиті золотом та діамантами. Юнак бере один черевичок та й ховає в кишеню. Дівчина ж, взувши один, починає шукати другий – а його нема. Приносять їй ще одні черевички. Юнак знову бере один і ховає в кишеню.

Дівчина, так і не взувшись, гримає на служниць:

– Тоді не треба мені й черевичків!

І йде в палац босоніж, а юнак – за нею.

Перед падишахівною відчиняють двері в кімнату, бачить юнак, там сидить арап – одна губа на землі, друга на небі.

– О падишахівно! Скільки часу я жду тебе! Чому ти так запізнилася?

– Пробач, мій володарю, але сю ніч таке щось діється – годі й второпати. Мій батько, падишах, поклав у мою кімнату на ніч якогось гирявого парубка, і ось поки ми сюди йшли, чого тільки не сталося,– говорить вона та й розповідає йому все, а він одказує:

– Ет, це твої вигадки!

Падишахівна трохи повередувала, та врешті вгамувалася й поцілувала арапа. А той велить рабиням:

– Принесіть падишахівні шербету!

Коли ж дівчині подають келих, юнак б’є рабиню по руках, і шербет розливається. Арап та дівчина сидять вражені.

– Аллах всемилостивий, що це сю ніч діється?

– Не треба мені й шербету, і взагалі нічого не треба, аби тільки вийти звідси якось, поки нічого не сталося!– кричить дівчина.

Але арап все-таки велить принести вечерю.

Вони сідають за стіл. Дівчина й арап починають їсти, а юнак прикладається й собі.Два брати (турецька казка)

– О падишахівно! З цього боку їм я, з того – ти, а хто ж їсть із тамтого?– дивується арап.

– Присягаюсь аллахом, я теж не знаю,– відповідає дівчина.

Приносять їм узвар. А юнак хап ложку, яку поклали перед падишахівною,

та й у кишеню. Дівчина ніяк не второпає, куди ділася ложка. Отож приносять ложку вдруге і втретє, але хлопець щоразу її ховає. Тоді дівчина відмовилася від узвару, а арап їй і говорить:

– О падишахівно, сю ніч і справді щось неймовірне діється у нас. Чи не краще, коли тебе віднесуть додому?

Покликав він арапа з таріллю.

Поки дівчина умощувалася, юнак, помітивши на стіні меч, вихопив його з піхов і відрубав голову арапові. Адже то був не просто арап, а падишах-пері.

Як тільки юнак відрубав йому голову, в палаці зчинилася веремія. «Ой! Людський син згубив зо світу нашого падишаха!»

Від цього вереску й стогону юнак мало не збожеволів. Геть наляканий, втік він з палацу, сів на килимок і вдарив по ньому канчуком.

– Неси мене в кімнату падишахівни!– наказав він і опинився там раніше за падишахівну. Ліг хутко в ліжко і вдав, ніби спить.

Невдовзі прийшла й дочка падишаха.

– Ти свиня, гидка й гирява! Зіпсував мені всю ніч!– каже вона й штрикає йому п’яту голкою. Хлопець мовчить.

– Еге, та він спить!– здивувалась вона й собі лягла спати.

А вранці юнака покликали до падишаха.

– А що, сину, дізнався, де буває щоночі моя дочка?

– О падишах, поклич сюди весь народ, сам сядь поруч зі мною, а недалеко від мене хай сяде твоя дочка. І я розповім усе, що бачив.

Падишах зробив так, як побажав юнак, і той голосно, аби чув увесь народ, розповів нічні пригоди падишахівни.

– Це брехня, тату! Він бреше!– стала кричати дівчина.

Тоді хлопець дістав з кишені ті гілочки, що їх він виламав у чарівних садах, шматочок мосту, черевички та ложку й почав показувати їх усім: «Мовляв, а що ж тоді оце або це?..»

І раптом юнак помітив свого старшого брата, який теж прийшов з натовпом людей і ховався за деревом. Тоді менший брат все кинув та й до нього, а той подумав, що його за намовою брата збираються покарати, та як дремене. Той біжить, і другий біжить. Нарешті менший брат таки догнав старшого.

А падишах послав людей, щоб їх привели до нього. Коли ж падишах запитав, що сталося, старший брат розповів усе, а молодший додав:

– О падишах, не треба мені вашої дочки. Ту, яку ви хотіли видати за мене, віддайте за мого брата.

Ось так падишах і видав свою дочку за старшого брата.

Сорок днів і сорок ночей гуляли всі на весіллі. Відтоді молодший брат та старший жили у злагоді до самісінької смерті.

Тут і казці край, отже, казко, прощавай!

Отправить ответ

avatar
  Подписаться  
Уведомление о